Інтерпол та його роль у боротьбі з транснаціональною злочинністю
Автор:Олександр Телешецький, партнер Grain Law Firm, адвокат
Транснаціональна злочинність — це злочинна діяльність, що виходить за межі однієї держави, охоплює декілька країн і часто ведеться глобальними злочинними мережами. Її характерною особливістю є здатність підривати суверенітет держав, оскільки такі злочини, як правило, виходять за рамки юрисдикції національних правоохоронних органів та правових систем. Вона включає широкий спектр протиправної діяльності: наркоторгівлю, торгівлю людьми, тероризм, кіберзлочини, незаконний обіг зброї, екологічні злочини тощо.
Ці дії негативно впливають на політичну, економічну та соціальну стабільність окремих країн і спричиняють глобальну нестабільність, поглиблюючи порушення прав людини. У зв’язку з масштабами та складністю транснаціональної злочинності її ефективне подолання потребує міжнародного співробітництва та узгоджених дій правоохоронних структур різних країн.
Одним із ключових механізмів такої взаємодії є Інтерпол — найбільша у світі міжнародна організація кримінальної поліції. Створена у 1923 році як Міжнародна комісія кримінальної поліції, організація має штаб-квартиру в Ліоні (Франція) і виконує функції координаційного центру для міжнародних кримінальних розслідувань. Основна місія Інтерполу — зміцнення міжнародного поліцейського партнерства для протидії транснаціональній злочинності та забезпечення глобальної безпеки.
Насамперед слід зауважити, що Інтерпол не є поліцейськими силами. Ані національні, ані міжнародні правові акти не застосовуються Інтерполом безпосередньо, а персонал та відряджені поліцейські, які працюють під його назвою, не претендують на право держави здійснювати фізичний примус або на повноваження щодо розслідування та арешту. Однак поліцейська діяльність залежить від величезної кількості людей, а саме — бюро зв’язку із медіа, підрозділів екологічного моніторингу, команд із забезпечення якості, команд із залучення громад, спеціалістів із кримінальної розвідки. Значна частина поліцейської діяльності полягає в «обробці та обміні знаннями про злочинність та небезпеку».
Глобальна поліцейська діяльність в Інтерполі виникла не завдяки технологіям, а завдяки спеціально розробленій вузькій орієнтації на функціонал, яка дала змогу уникнути значної частини проблем погодження дій, як, наприклад, в Організації Об’єднаних Націй (Russell 1965). Інтерпол використовує чинні закони в країнах навіть там, де між ними немає дипломатичних відносин. Наразі в різних державах визначення, наприклад, «політичного притулку», «терористичних організацій», «шпигунства» та «вбивства за допомогою безпілотників» різняться. У деяких державах деякі дії взагалі досі не кваліфіковані як злочини.
Агентство було засноване у Відні (Австрія) 7 вересня 1923 року та має штаб-квартиру в Ліоні (Франція), 7 регіональних бюро по всьому світу та Національне центральне бюро у всіх 194 державах-членах, що робить його найбільшою міжнародною поліцейською організацією у світі. Також штаб-квартира Генерального секретаріату Інтерполу має три спеціальні представництва: Буенос-Айрес (Аргентина); Брюссель (Бельгія) (спеціальне представництво при Європейському Союзі); Яунде (Камерун); Абіджан (Кот-д’Івуар); Сан-Сальвадор (Сальвадор); Аддис-Абеба (Ефіопія) (спеціальне представництво при Африканському Союзі); Найробі (Кенія); Бангкок (Таїланд); Нью-Йорк (США) (спеціальне представництво при Організації Об’єднаних Націй); Хараре (Зімбабве).
Інтерпол виник із першого Міжнародного конгресу кримінальної поліції, заснованого в 1914 році, який об’єднав посадовців з 24 країн для обговорення співпраці з питань правоохоронної діяльності. Він був заснований у 1923 році як Міжнародна комісія кримінальної поліції (МККП), перейнявши багато своїх нинішніх обов’язків протягом 1930-х років. Після переходу під контроль нацистів у 1938 році агентство припинило свою діяльність аж до Другої світової війни. Проте у 1956 році МККП схвалила новий установичий документ та назву “Інтерпол”, яка походить від її телеграфної адреси, що використовувалася з 1946 року.
По суті, Інтерпол надає слідчу підтримку, експертизу та навчання правоохоронцям у всьому світі, зосереджуючись на трьох основних сферах транснаціональної злочинності: тероризм, кіберзлочинність та організована злочинність. Мандат Інтерполу фактично охоплює майже всі види злочинів, включаючи: злочини проти людяності, дитячу порнографію, незаконний обіг та виробництво наркотиків, політичну корупцію, порушення авторських прав тощо. Агентство також сприяє співпраці між національними правоохоронними органами через кримінальні бази даних та комунікаційні мережі. Всупереч поширеній думці, Інтерпол не є правоохоронним органом.
Крім того, Інтерпол має річний бюджет близько 113 мільйонів євро (131 мільйон доларів США), більша частина якого реалізується за рахунок щорічних внесків поліцейських сил-членів у 181 державі світу. Він також керується Генеральною асамблеєю, що складається з усіх країн-членів, яка обирає виконавчий комітет та президента (чинного в особі Кім Чен Яна з Південної Кореї), який контролює впровадження політики та адміністрування агентства. Аналогічно, щоденні операції виконує Генеральний секретаріат, що складається з близько 1000 співробітників з держав-членів, включаючи як поліцейських, так і цивільних осіб.
Крім того, Інтерпол прагне залишатися політично нейтральним, щоб дотримуватися свого мандату. Його Статут забороняє йому втручання або діяльність політичного, військового, релігійного чи расового характеру або участь у спорах з таких питань (Статут Інтерполу, 2016).
Кожна з держав-членів має Національне центральне бюро Інтерполу (НЦБ) у своїй сфері діяльності. Це також пов’язує національні правоохоронні органи держав з іншими країнами та з Генеральним секретаріатом Інтерполу через його безпечну всесвітню мережу поліцейського зв’язку, відому як I-24/7.
Щоразу, коли злочин виходить за межі національної юрисдикції, державі потрібна міжнародна підтримка, щоб його зупинити. НЦБ отримують усі необхідні дані від інших НЦБ, щоб допомогти розслідувати злочини у своїй державі, а також вони обмінюються кримінальними та розвідувальними даними. У межах своєї компетенції в глобальних розслідуваннях НЦБ, як правило, співпрацює з правоохоронними органами у своїй країні, іншими НЦБ по всьому світу, а також офісами Генерального секретаріату по всьому світу. Ці НЦБ також розробляють навчальні програми для своїх правоохоронних органів, щоб підвищити обізнаність про їх діяльність, послуги та бази даних Інтерполу відповідно.
НЦБ також сприяють обміну даними про злочинність. НЦБ передають відповідні дані про злочинність у державі до всесвітніх баз даних Інтерполу відповідно до свого національного законодавства. Це забезпечує наявність точних даних у потрібний час, щоб поліція могла виявити тенденцію, запобігти злочину або заарештувати будь-якого злочинця. Так, наприклад, «червоні повідомлення» Інтерполу зазвичай повідомляють поліцію в усіх державах про всіх розшукуваних осіб, а НЦБ одночасно співпрацюють у транскордонних розслідуваннях, операціях та арештах. Виносячи розслідування за межі національних кордонів, вони зазвичай шукають співпраці з НЦБ будь-якої іншої держави. Враховуючи спільні проблеми, з якими стикаються в кожному регіоні, НЦБ зазвичай працюють узгоджено, дедалі частіше на регіональній основі. НЦБ часто поєднують ресурси та досвід.
Комісія з контролю файлів Інтерполу (ККФ) — незалежний орган, який гарантує, що всі персональні дані оброблені через канали Інтерполу. Інтерпол обробляє великий обсяг персональних даних через свої повідомлення та бази даних про злочинців та злочини, такі як: імена, фотографії, ідентифікаційні ознаки та відбитки пальців (Інтерпол, 1956). ККФ — це неупереджений офіційний орган, який самостійно відповідає за забезпечення обробки персональних даних Інтерполом відповідно до встановлених правил. Комісія, як правило, виконує три функції, які визначено в Статуті Інтерполу: наглядову, консультативну та функцію обробки — вона розглядає запити осіб на доступ до даних в Інформаційній системі Інтерполу, їх виправлення або видалення. Оскільки Комісія залишається незалежним органом Інтерполу, співпраця з іншими керівними органами та членами Організації є надзвичайно важливою для ефективного виконання нею своїх функцій. А для виконання своїх обов’язків Комісія зазвичай взаємодіє з Генеральним секретаріатом Інтерполу, національними центральними бюро (НЦБ) та іншими важливими органами.
Повідомлення Інтерполу — це міжнародні запити про співпрацю або попередження, що дозволяють поліції країн-членів обмінюватися важливою інформацією, пов’язаною зі злочинністю. Повідомлення публікуються Генеральним секретаріатом за запитом Національного центрального бюро і доступні всім країнам – членам організації. Повідомлення також можуть використовуватися Організацією Об’єднаних Націй, Міжнародними кримінальними трибуналами та Міжнародним кримінальним судом для розшуку осіб, які розшукуються за скоєння злочинів, що підпадають під їхню юрисдикцію, зокрема, геноциду, воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Більшість повідомлень призначені лише для використання поліцією і не є доступними для громадськості (Річний звіт Інтерполу, 2019). Однак у деяких випадках, наприклад, щоб попередити громадськість або звернутися за допомогою до громадськості, витяг з повідомлення може бути опублікований на цьому сайті. Спеціальні повідомлення Організації Об’єднаних Націй є публічними.
Співпраця Інтерполу залишається надзвичайно важливою у боротьбі з міжнародною злочинністю, оскільки мовні, культурні та бюрократичні відмінності ускладнюють спільну роботу поліцейських з різних країн. Наприклад, спеціальні агенти Федерального бюро розслідувань (ФБР) США можуть відстежити терориста в Бразилії і не знати, до кого звернутися в бразильській поліції, тому бразильський уряд повинен бути повідомлений про присутність або участь ФБР. ФБР може зв’язатися з Національним центральним бюро Інтерполу в Бразилії, яке в свою чергу виступатиме в ролі зв’язного між правоохоронними органами США і Бразилії. Бази даних Інтерполу в штаб-квартирі в Ліоні допомагають правоохоронним органам у боротьбі з міжнародною злочинністю, оскільки інші національні відомства мають власні великі бази даних про злочини, а інформація рідко виходить за межі однієї країни. Бази даних Інтерполу допомагають відстежувати злочинців і схеми злочинів у всьому світі за допомогою санкціонованих колекцій відбитків пальців і фотографій осіб, списків розшукуваних осіб, зразків ДНК і документів (Hemant, 2018). Однак глобальна мережа зашифрованого інтернет-зв’язку дає змогу агентам Інтерполу та державам-членам зв’язуватися одне з одним у будь-який час; це називається I-24/7, і ця мережа забезпечує постійний доступ до баз даних.
Своєю чергою, НЦБ залишаються основними пунктами доступу до мережі, оскільки деякі держави-члени також розширили її на значні території, такі як аеропорти та прикордонні пункти доступу. Держави-члени зазвичай отримують доступ до кримінальних баз даних одна одної через систему I-24/7, оскільки з 2013 року Інтерпол видав близько 13 637 повідомлень, з яких близько 8 857 були червоними повідомленнями, 4 596 — у 2008 році, а у 2019 році в обігу перебувало вже 52 880 дійсних повідомлень (Річний звіт Інтерполу, 2019 рік).
Таким чином, повноваження та роль Інтерполу можна звести до таких ключових положень:
1) Однією з найважливіших функцій Інтерполу є виконання ролі центрального вузла для обміну кримінальною інформацією між правоохоронними органами в усьому світі. Завдяки захищеній системі зв’язку I-24/7 країни – члени Інтерполу мають доступ до низки глобальних баз даних, які допомагають у проведенні розслідувань і розшуку злочинців. До них належать Кримінальна інформаційна система (CIS), бази даних відбитків пальців, профілі ДНК і бази даних викраденого майна, доступ до яких здійснюється в режимі реального часу. Ці ресурси значно підвищують здатність держав-членів виявляти, відстежувати і заарештовувати підозрюваних, які діють за межами національних кордонів. Ефективність цих баз даних полягає не лише в їхній технічній досконалості, але й у стандартизації збору даних та сумісності між національними правоохоронними системами. Здатність Інтерполу швидко поширювати інформацію про осіб, які переховуються від правосуддя, зниклих безвісти, та незаконні товари безпосередньо сприяє підвищенню ефективності координації та реагування правоохоронних органів.
2) Розбудова потенціалу. На додаток до своєї інфраструктури обміну інформацією Інтерпол активно зміцнює потенціал національних поліцейських сил шляхом підготовки кадрів і надання технічної допомоги. Визнаючи, що країни мають різний рівень інституційної готовності, Інтерпол розробляє індивідуальні навчальні програми та семінари. Ці ініціативи спрямовані на вдосконалення методів розслідування, криміналістичних навичок і транскордонного співробітництва у боротьбі зі складними злочинами. Флагманською ініціативою в цій сфері є Глобальний інноваційний комплекс Інтерполу (IGCI) в Сінгапурі, який забезпечує підвищення кваліфікації в таких нових сферах, як кіберзлочинність, тероризм і організована злочинність. IGCI також слугує платформою для міжнародного співробітництва та досліджень у сфері нових поліцейських технологій. Поширюючи передовий досвід і підтримуючи інновації, Інтерпол допомагає державам-членам модернізувати свої правоохоронні системи.
3) Інтерпол відіграє центральну роль в організації та управлінні багатонаціональними операціями, спрямованими на боротьбу з конкретними формами транснаціональної злочинності. Ці операції, які часто проводяться у співпраці з такими організаціями, як Управління ООН з наркотиків і злочинності (УНЗ ООН) та Європол, зосереджені на таких сферах, як незаконний обіг наркотиків, торгівля людьми та тероризм. Одним із прикладів є операція «Інфрачервоний», спрямована на боротьбу з сексуальною експлуатацією та торгівлею дітьми. Інша операція, «Левова риба», спрямована на боротьбу з морською торгівлею наркотиками в Карибському басейні та Латинській Америці. У цих операціях Інтерпол надає матеріально-технічну підтримку, здійснює стратегічний нагляд та обмін оперативною інформацією в режимі реального часу для забезпечення узгоджених дій у різних юрисдикціях. Такі скоординовані зусилля демонструють здатність Організації мобілізувати глобальні ресурси і руйнувати транснаціональні злочинні мережі.
4) Стратегічний вплив. Структурований підхід Інтерполу, заснований на обміні оперативною інформацією в режимі реального часу, стандартизованій підготовці кадрів і транснаціональній координації, дає змогу національним правоохоронним органам ефективно реагувати на виклики глобалізованої злочинності. Забезпечуючи уніфіковані рамки для міжнародної поліцейської діяльності, Інтерпол підтримує суверенітет окремих країн, одночасно зміцнюючи колективну безпеку. Організація також сприяє зміцненню довіри і співпраці між різними правовими системами і політичними контекстами, долаючи розбіжності, які часто перешкоджають проведенню транскордонних кримінальних розслідувань. Здатність Інтерполу відігравати роль як фасилітатора, так і виконавця міжнародних правоохоронних стратегій підтверджує його незамінну роль у підтримці глобальної безпеки.
Висновки та пропозиції
Слід констатувати зростання масштабів міжнародної злочинності, що вимагає від України активізації співпраці з іншими державами та міжнародними структурами у таких сферах, як боротьба з тероризмом; запобігання відмиванню коштів; протидія незаконному наркобізнесу; боротьба з торгівлею людьми та нелегальною міграцією. Особливо в умовах агресивної війни росії проти України.
У цьому контексті одним із важливих аспектів міжнародного співробітництва є спільна робота правоохоронних органів різних держав. Україна взаємодіє з Інтерполом (для обміну оперативною інформацією та розшуку злочинців); Європолом (у рамках спільних розслідувань та обміну інформацією щодо транснаціональних злочинних угруповань); Групою з фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів (FATF) для запобігання фінансуванню тероризму та відмиванню доходів від кримінально протиправної діяльності діяльності.
Наразі Україна активно долучається до міжнародної системи запобігання злочинності, проте існує низка проблем, які ускладнюють ефективність такої співпраці, а саме — недостатній рівень адаптації національного законодавства до міжнародних стандартів; проблеми у сфері обміну інформацією між правоохоронними органами різних держав; відсутність єдиного механізму правової допомоги у кримінальних справах; недостатній рівень знання міжнародного законодавства вітчизняними правоохоронцями.
З огляду на зазначене вище, на нашу думку, перспективи покращення міжнародної співпраці повинні охоплювати активну участь у розробці міжнародних стандартів боротьби зі злочинністю; посилення інтеграції з європейськими структурами безпеки; розширення двосторонніх угод з країнами-партнерами щодо боротьби з організованою злочинністю.