Специфіка застосування судами спеціальної конфіскації майна третіх осіб
Автор: Михайло Зверєв, помічник адвоката Grain Law Firm
Будь-яка форма втрати майна поза волею власника є очевидним негативним наслідком. У розрізі кримінального права цей захід традиційно сприймається як каральний, що підтверджується знаходження статті 59 КК України «Конфіскація майна» у розділі «Покарання та його види».
Паралельно з цим, українське законодавство оперує інститутом спеціальної конфіскації (ст. 96-2 КК України), розташованим у розділі «Інші заходи кримінально-правового характеру».
Статус «спеціальної» вона отримала небезпідставно: цей захід може застосовуватися не лише до засудженого, а й до третьої особи, яка може не мати об’єктивного зв’язку зі злочином, не мати умислу на участь у ньому, і щодо якої немає обвинувального вироку.
У цьому матеріалі ми проаналізуємо, як суди балансують між правом власності третіх осіб та інтересами правосуддя.
Коли майно стає «токсичним»: нормативний аспект
Пунктами 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України визначено чотири підстави для спецконфіскації:
майно є результатом злочину або доходом від нього.
майно використовувалося для схиляння до злочину або фінансування його аспектів.
майно було предметом злочину (крім того, що підлягає поверненню власнику).
майно виконувало роль засобу чи знаряддя вчинення злочину.
Для третіх осіб «червона лінія» проходить через критерій обізнаності. Щоб забрати майно у сторонньої особи, суд має встановити сукупність фактів:
- 1. Особа отримала майно від злочинця (безоплатно або за заниженою ціною).
Ключовий фактор: - 2. Власник знав або повинен був знати про кримінальне походження чи призначення цього майна.
Судова практика застосування пунктів 1-3 не є розповсюдженою та не створює систематичних проблемних аспектів для правозастосування.
Справжні баталії розгортаються навколо п. 4 ст. 96-2 КК України – конфіскації знарядь злочину та найчастіше в судовій практиці це автомобілі.
Подружня частка як «щит» від конфіскації Верховний Суд послідовно захищає права добросовісного співвласника. Якщо авто придбане у шлюбі, воно є спільною сумісною власністю. Так, у справі № 520/16693/15-к (постанова ККС ВС від 01.12.2020) суд визнав незаконною конфіскацію авто, оскільки дружина не знала про злочинні наміри чоловіка.
Аналогічну позицію викладено у справі № 676/2199/19 (від 09.04.2020). Суд підкреслив два важливі моменти:
– конфіскувати ½ автомобіля неможливо без втрати його цільового призначення.
– суд у кримінальному провадженні не має повноважень ділити майно подружжя чи визначати його режим.
Висновок: Якщо неможливо виділити частку «злочинця» в натурі без пошкодження речі, а інший співвласник є добросовісним – спецконфіскація не застосовується.
Виняток: «Номінальний власник». Однак захист права власності не є абсолютним, якщо суд бачить ознаки фіктивності. Якщо власник юридично володіє майном, але фактично самоусунувся від нього («байдужий власник»), суд може застосувати спецконфіскацію. Верховний Суд у своїх рішеннях вказував: якщо особа є лише «титульним» власником і не цікавиться долею майна, посилання на необізнаність не врятує авто від конфіскації. (Постанова ККС ВС від 09.04.2019 року в справі № 138/2740/16-к)
Аналіз судової практики демонструє, що суди намагаються балансувати між невідворотністю покарання та захистом права власності:
– добросовісність – головний критерій. Якщо третя особа (наприклад, дружина/чоловік) не знала про злочин, режим спільної сумісної власності стає ефективним запобіжником проти конфіскації неподільних речей.
– реальний, а не паперовий власник. Статус «номінального власника» не надає імунітету. Суди оцінюють реальний зв’язок особи з майном, а не лише запис у техпаспорті.